Календар свят України. Мова ділового спілкування

Новини

23 лют. 2024
23.02.2024
День другої річниці початку повномасштабного вторгнення рф на територію України

22 лют. 2024
22.02.2024
80-у річницю визволення міста Кривого Рогу від нацистських загарбників

21 лют. 2024
21.02.2024
Міжнародний день рідної мови

Всі новини

Сторінка психолога

Для батьків

Номер телефону: +380975027052

Поштова скринька: yarovenko.lopik@gmail.com

Telegram: +380975027052

Viber :+380975027052

Психолог, психотерапевт і психіатр – в чому різниця?

Всіх, чия спеціальність має корінь «псих…», часто плутають. Але це дійсно важливо – знати, в якому випадку куди звернутися, і не приписувати всім цим фахівцям «страшилок» або, навпаки, «магічних здібностей» у вирішенні різних проблем.

Тому розбираємося разом – чим відрізняється психолог від психотерапевта або психіатра і чим займаються представники цих професій.

Чим займається психолог?

Головна різниця між психологом і психіатром – психолог не є лікарем! Освіта психолога не прирівнюється до медичної. Тобто, цей фахівець не береться за лікування – ні ліками, ні якесь інше: він працює тільки з психічно здоровими людьми.

У разі ж виявлення у людини підозр на відхилення у психічному здоров’ї, психолог зобов’язаний передати її до іншого фахівця, який буде ставити точний діагноз і проводити терапію.

Що ж тоді входить в поле обов’язків психолога?

Це допомога рекомендаціями в різних життєвих ситуаціях, в яких людині важко впоратися самій. Варто врахувати, що психологія поділяється на галузі, і фахівці працюють в основному з якою-небудь однієї спрямованістю. Наприклад, сімейна психологія, психологія в колективі (психологи бувають у навчальних закладах, в різних організаціях і т. д.), психологія кризових ситуацій (скажімо, є фахівці, які працюють з людьми, що брали участь у бойових діях, або допомагають людям, які потрапили в катастрофу, пережили втрату і т. д.), дитяча психологія, і т. д.

І «вузький» фахівець не повинен вирішувати завдання не своєї спеціалізації: наприклад, якщо у вас негаразди у відносинах з чоловіком або стало складно з «важким» підлітком – треба йти цілеспрямовано до сімейного психолога. Представники цієї професії можуть допомогти з вибором професії тінейджеру або підказати керівникові організації, як згуртувати колектив і мотивувати людей до більш ефективної роботи, і т. д.

В яких випадках звертатися до психотерапевта?

Часто плутають поняття «психолог» і «психотерапевт». А різниця між ними є! Психотерапевтом може бути тільки людина з освітою в області психіатрії (тобто медик!), яка має стаж лікарської практики психіатром.

Психотерапевти переважно займаються тими станами психіки, які коригуються немедикаментозно, або без прийому сильнодіючих препаратів. Це, наприклад, легкі ступені депресивних розладів, ОКР і так звані “прикордонні стани”. Психотерапевти не прописують рецептурних препаратів, але можуть порадити нерецептурні. Також вони проводять різні терапевтичні практики, – іноді і групові, для людей зі схожими проблемами.

Психотерапевти в багатьох випадках можуть ставити попередній діагноз, що відноситься до розладів психіки, але не завжди беруться за лікування або стабілізацію стану пацієнта. Тобто, цей фахівець може бути корисний як хворому пацієнту, так і здоровій людині в певні моменти – наприклад, у періоди сильних емоційних потрясінь.

Дуже близька до психотерапії і діяльність психоаналітика. Фактично, це одна галузь, але психоаналітик діє суто методами психоаналізу, без застосування великих варіантів психотерапевтичних технік.

Які проблеми вирішує психіатр?

Чим психолог відрізняється від психіатра – тим, що психіатр є лікарем і займається лікуванням психічних розладів. Тільки психіатр може прописувати лікарські препарати або госпіталізацію пацієнта. Тільки психіатрія займається тими станами, які вважаються «гострими» (це стосується і депресій). Психіатри лікують, а не дають життєві поради психічно здоровим людям.

Також радимо не забувати про суміжну з психіатрією галузь медицини – невропатологію. Різниця між психіатром і невропатологом, звичайно, є, але обидва цих лікаря займаються мозковою діяльністю людини, і є ряд діагнозів і симптомів, при яких один фахівець може перенаправити до іншого, або лікування в обох може відбуватися паралельно (наприклад, якщо присутні головні болі, безсоння тощо).

Шановні колеги, батьки та освітяни!

Нагадуємо, що війна є важким травматичним емоційним періодом не тільки для дорослих, але й для дітей. Їм так само буває складно справлятися з емоційним навантаженням, що інколи може призводити до заподіяння шкоди своєму здоров’ю або навіть життю.

Згідно з дослідженнями, причинами для таких випадків серед дітей стають переживання сильного стресу, глибокої невпевненості у собі, розчарування собою або іншими людьми, втрата, сімейні проблеми, проблеми в школі та у спілкуванні з однолітками. Крім того, причиною може стати підліткова депресія.

За якими ознаками можна зрозуміти, що дитині потрібна допомога?

Фізичні зміни: невиспаний вигляд, на уроках чи перервах може засинати; розлади сну; загальмованість або занадто висока активність; утома, втрата енергії; скарги на головний біль чи біль у шлунку; швидка втрата ваги чи її набирання; помітні самоушкодження (порізи, глибокі подряпини, синці) на тілі.

Психічні зміни: розсіяна увага дитини; зниження концентрації; тимчасова “втрата” пам’яті, коли дитина забуває свої дії чи слова; втрата відчуття часу.

Психологічні зміни: помітний страх дитини; поганий настрій упродовж більшої половини дня; нервовість чи злість під час використання гаджета; агресивна поведінка без явної причини.

Соціальні зміни: дитина віддаляється від однокласників та тих, з ким проводила більшість вільного часу; дитина виглядає депресивною - не комунікує з друзями; проявляє пасивність та не бере участі у спільних обговореннях; може прогулювати школу посилаючись на погане самопочуття; спостерігається замкнутість та однотипові відповіді на питання від дорослих; дитина може зникати з дому без попереджень; у комунікації з’являються нові сленгові слова, які раніше дитина не використовувала.

Що робити?

Якщо ви помітили деякі ознаки у дитини, то спершу поговоріть з нею і зазначте, що ви завжди підтримаєте дитину і допоможете їй справитись з будь-якою ситуацією. Якщо дитина не готова говорити - порекомендуйте їй звернутися на телефонну гарячу лінію або онлайн: контакти - нижче.

Як допомогти дитині впоратись з емоціями?

· Ви можете розпочати розмову, розповідаючи про свої власні почуття та досвіди. Це може сприяти відкритому спілкуванню.

· Уважно вислухайте дитину, коли вона розповідає про свої емоції. Покажіть, що ви її розумієте і підтримайте її почуття, намагайтесь не засуджувати та не давати поради.

·Не тисніть на дитину, щоб розповіла більше, ніж готова. Дотримуйтесь її темпу і комфорту.

· Допоможіть дитині навчитися розпізнавати свої емоції. Використовуйте слова, які описують почуття, наприклад радість, гнів, страх, сум і т.д.

· Якщо дитина продовжує почувати себе пригніченою або стан її погіршується, розгляньте можливість звернутися до психолога або психіатра для професійної допомоги.

Куди звернутися по допомогу?

· Teenergizer - це допомога для дітей у форматі “рівний-рівному”

· Гаряча лінія ЛаСтрада 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) або 116 123 (з мобільного).

· 1545 (далі обрати 3) - урядова консультаційна лінія з питань безпеки дітей в інтернеті.

· Психологічна лінія підтримки на тему онлайн-ризиків. Працює для дітей, що постраждали від онлайн-ризиків. Також за допомогою можуть звернутись батьки, діти яких є постраждалими в інтернеті.

E-mail: [email protected]

Сайт: https://stop-sexting.in.ua/

Тренінг до дня психічного здоров’я

«Як ви? Профілактика ментального здоров’я»

Мета:

{C}· сприяти підвищенню рівня психічної культури учасників освітнього процесу та конструктивної взаємодії між ними;

{C}· визначення шляхів і умов збереження психічного здоров’я школярів;

{C}· ознайомлення з аспектами здоров’я зберігаючої педагогіки та вправами саморегуляції;

{C}· створення емоційно сприятливої атмосфери;

{C}· розвиток творчої активності;

{C}· формування навичок спілкування;

{C}· формувати позитивну мотивацію на здоровий спосіб життя;

Матеріали: аркуші А4, кольорові олівці, ручки.

Хід тренінгу

{C}1. {C}Вітання.

Психолог. Задля створення емоційно сприятливої атмосфери, розвитку творчої активності та формування навичок спілкування пропоную привітатись один з одним. Але зробити це наступним чином: Кожен з вас має придумати та сказати Привіт усім, у кого … (наприклад, гарний настрій, хто любить музику, хто знає в чому полягає здоровий спосіб життя, хто грає на музичному інструменті тощо..)

Психолог. Іноді життя випробовує нас так, що неможливо почуватися добре. У таких ситуаціях нормально тривожитися, боятися, не спати. Але з часом негативні емоції виснажують. Сьогодні ми потренуємось як знаходити в собі сили. Наче піт-стоп: дозаправився й поїхав далі. Але спочатку пригадаємо що таке здоров’я? Яким воно буває?

(Здоров'я — стан повноцінного фізичного, психічного та соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб чи фізичних вад. Складові: духовне, соціальне, фізичне, психічне здоров’я).

{C}2. {C}Вправа «Правила роботи в групі»

Психолог. Для того, щоб вдало працювати під час цього заняття нам потрібні правила. Я пропоную ось такий перелік правил:

1. Конфіденційність (не виносити те, що було на тренінгу за межі групи).

2. Мобільні на «вібро» (телефони в режимі «вібро», щоб не заважали).

3. Бути активним (брати участь у житті групи, виконувати всі вправи).

4. Толерантність (не перебивати інших, не критикувати та не засуджувати).

5. Чесність та щирість (бути чесним, щирим, відкритим).

6. Правило «тут і тепер».

7. Дотримуватись запропонованих правил (не порушувати правила групи).

{C}3. {C}Вправа «Правила здорового способу життя».

Психолог. Є правила, які допомагають людині зміцнювати та зберегти своє здоров’я, активізувати захисні сили, забезпечити високий рівень працездатності. Я пропоную вам колективно згадати ці правила.

На дошці фіксуються ті правила, які не повторювались. У кінці психолог доповнює, якщо не всі правила озвучені.

Правила зорового способу життя

{C}1. Режим зайнятості та відпочинку.

{C}2. Раціональне, збалансоване харчування, достатній сон.

{C}3. Достатня рухова активність, відмова від пасивних форм відпочинку.

{C}4. Наявність улюбленої справи (хоббі).

{C}5. Відмова від шкідливих звичок (зловживання алкоголем, іншими психоактивними речовинами, паління).

{C}6. Дотримання правил особистої гігієни.

{C}7. Бережне відношення до оточуючого середовища.

{C}8. Правильний розпорядок дня та дотримання його. Лягайте і вставайте в один той самий час.

{C}9. Нормальні міжособистісні відносини з друзями, родичами, сусідами.

{C}10. Активна участь в культурних заходах, заняттях фізкультурою.

{C}11. Уникнення надмірно напружених заходів і занять (дискотеки, огляд телепередач і фільмів, ігри, інтернет).

{C}4. {C}Вправа «Прояви стресу»

Психолог. Як проявляється стрес? Не потрібно бути лікарем, щоб побачити «тривожні дзвіночки». Але вони проявляються на різних рівнях. Я пропоную розділитись на 4 підгрупи та подумати й написати яким чином проявляється стрес на рівні тіла, в поведінці, на рівні емоцій та на рівні думок. (додаток 1)

Психолог. Коли постійно долаєш життєві труднощі, стрес обов’язково буде виникати. Важливо вміти з ним справлятися, щоб не сталося виснаження.

{C}5. {C} Вправа «Книжка з малюнком»

Щоб легше справлятися з тривогою чи болісними відчуттями, їх можна візуалізувати. Уявіть в себе на колінах відкриту книжку з чистими аркушами. Тепер уявіть там тривогу чи відчуття у вигляді малюнка. Як виглядає цей малюнок? Роздивіться уважно.

А тепер на аркушах паперу намалюйте те, що вам уявилось.

Тепер закрийте цю уявну книжку, згорнувши аркуш паперу. Нехай вона собі лежить поруч. А ви продовжуйте займатися справами.

Якщо треба кудись іти, можете «узяти» книжку з собою. Але не відкривайте, просто знайте, що вона є.

Ця вправа теж допомагає тримати фокус на реальності.

{C}6. {C} Вправа «Струси з себе стрес»

Психолог. Встаньте і підніміть одну ногу. Активно потрусіть нею, наче до підошви щось причепилося. При цьому спробуйте розслабити цю ногу. Тепер так само потрусіть іншу. А потім — руки по черзі. Уявляйте при цьому, що струшуєте весь негатив, який накопичено.

Повторити вправу декілька разів.

{C}7. {C}Техніка вирішення проблем «Стій— Думай—Дій»

Психолог. У кризових ситуаціях людина може почуватися розгубленою й безпорадною. У вас виникає логічне бажання допомогти, переклавши все на свої плечі. Але тоді людина ще більше зневіриться у власних силах. Найкращий спосіб підтримати в такій ситуації — показати людині, що вона досі може контролювати справи у своєму житті. Тобто допомогти їй «самостійно» допомогти собі. Для цього є техніка «Стій — Думай — Дій».

Стій. Попросіть людину зупинитися, поговорити, перевести подих. Можна разом зробити вправу «Повільне дихання». Попросіть її перелічити проблеми, що зараз турбують (можна записати). Попроси вибрати одну проблему, яку людина може вирішити.

Думай. Запропонуйте співрозмовнику придумати декілька способів, як можна вирішити проблему. Хоча б 2-3 способи. Але чим більше, тим краще (теж варто записувати).

Такі запитання можуть допомогти:

• Як тобою вирішувалася така проблема раніше?

• Чи є хтось, до кого ти можеш звернутися по допомогу (наприклад, близькі, друзі або організації)?

• Серед твоїх знайомих у когось була подібна проблема? Як вони її вирішити?

• Як гадаєш, які плюси й мінуси в кожного способу вирішення проблеми?

Дій. Попросіть людину обрати один із варіантів рішень. Звісно, варіант має бути безпечним для неї та інших. Якщо потрібно, допоможи людині розбити вирішення проблеми на кроки. Якщо це рішення не допоможе, людина може повернутися до списку і спробувати щось інше.

Тепер пропоную вам об’єднатись у пари та виконати цю вправу. Вам потрібно бути як в ролі допомагаючого, так в ролі того, кому допомагають. Попросіть пригадати проблеми які турбують та дійте згідно алгоритму «Стій. Думай. Дій». Потім поміняйтесь ролями.

Обговорення вправи: в якій ролі було краще? Що складного бло у цій вправі? Чи вдалось попрацювати ефективно?

{C}8. {C} Вправа «Сокира»

Психолог. Іноді важко контролювати агресію, хочеться трощити й кричати, робити погано й боляче. Спробуйте зупинитися й зробити цю вправу.

Встаньте і складіть перед собою руки, долоня до долоні. Це ваша сокира. Замахніться нею аж за голову. Зробіть глибокий вдих.На видиху різко «розрубайте» повітря. Видихайте голосно: «ФФФУ».

Повторюйте, доки не стане легше.

{C}9. {C}Рефлексія. Обговорення тренінгу, зворотній зв'язок від учасників. Що сподобалось під час тренінгу? Яка з вправ викликала труднощі? Які емоції вони відчували виконуючи вправи?

Додаток 1 Підказка:

У тілі • коли постійно відчуваєш втому або напруження; • без причини болять частини тіла (спина, шия, руки тощо); • важко дихати; • відсутній апетит. Проблеми з травленням.

У поведінці • погано спиш; • плачеш; • легко дратуєшся, кричиш; • зловживаєш алкоголем, нікотином, кавою або наркотичними речовинами.

В емоціях • сум; • страх; • агресія; • тривога.

У думках • немає мотивації щось робити. Навіть те, що раніше приносило задоволення;

• не можеш всидіти на місці. Не можеш зосередитись; • важко приймати будь-які рішення).

Поради, що допоможуть зберегти

психічне здоров’я

Психічне здоров’я є невід’ємною частиною здоров’я людини в цілому. 10 жовтня Всесвітній день психічного здоров’я, темою якого є молодь і психічне здоров’я.

За даними ВООЗ, половина всіх психічних недуг починається у віці близько 14 років, але часто-густо ці захворювання не виявляють і не лікують. Тягарем хвороб серед підлітків є розлади харчової поведінки, депресія, самогубство, вживання алкоголю і заборонених наркотичних препаратів.

Фахівці визнають, що формувати психічну витривалість необхідно змалку, аби дитина вміла долати життєві труднощі.

Якщо вам здається, що у вашої дитини депресія необхідно:

обсудити з нею те, що відбувається вдома, в школі або поза школою;

{с пробувати з’ясувати, що турбує вашу дитину;

{c поговорити з людьми, які знають вашу дитину і яким ви довіряєте;

{c захистити дитину від надмірного стресу, поганого поводження чи насильства;

{c запитати поради у вашого лікаря.

Поради, що допоможуть зберегти психічне здоров’я:

1. Слова мають значення. Вони можуть як нашкодити, так і підтримати людину. Не вживайте образливих слів «шизофренік», «псих», замініть на вислів «людина із психічною хворобою». Запропонуйте свою підтримку та скажіть: «Мені дуже шкода, що ти погано почуваєшся» запитайте, чим я можу допомогти.

2. Доброта по відношенню до інших та самих себе. Це може бути посмішка, вміння вислухати або запрошення до зустрічі, за філіжанкою кави, щось просте, що дасть можливість відчути іншій людині, що ви поруч.

3. Розпізнавання ознак стресу. Стресори впливають на людей по різному. Особливо важко впоратися зі стресами, що знаходяться за межами нашого особистісного контролю. У людей можуть виникати:

{c побоювання і тривога про власне здоров’я та здоров’я своїх близьких;

{c зміни в режимі сну або харчування;

{c проблеми зі сном або концентрацією уваги;

{c загострення хронічних проблем зі здоров’ям;

{c зловживання алкоголем, тютюном або іншими психоактивними речовинами.

Слід враховувати, що не всі люди реагують на одну і ту ж подію та демонструють своє занепокоєння чи страждання однаково.

4. Піклування та турбота про себе– це важлива умова для того, щоб впоратися зі стресом. Ось прості способи подбати про себе:

{c робіть перерви в перегляді, читанні або прослуховуванні новин, у соціальних мережах обирайте достовірні джерела інформації;

{c дбайте про свій організм та тіло, уникайте переохолодження;

{c для того, щоб заспокоїтися, використовуйте глибоке дихання;

{c намагайтеся їсти здорову, збалансовану їжу, регулярно займатися спортом, приділяти увагу сну, уникати вживати алкоголь та наркотики;

{c спілкуйтеся з іншими. Поговоріть із людьми, яким ви довіряєте, про свої турботи, занепокоєння та ваші почуття, дозвольте близьким вам людям, особливо дітям, поділитися своїми проблемами і прийняти підтримку;

{c дотримуйтесь розпорядку дня, знаходьте час на те, що вам подобається;

{c зосередьте свою енергію на тому, що можете контролювати.

5. Проявляйте турботу до інших (особливо, тих, хто має проблеми із психічним здоров’ям, людей похилого віку, дітей). Якщо ваша дитина засмучена або налякана, поговоріть з нею про те, як впоратися зі своїми почуттями. Будьте уважними та відвертими з дітьми, завжди виконуйте свої обіцянки. Це може стати першим кроком до порозуміння.

6. Допоможіть близькій людині, якщо це потрібно, отримати професійну допомогу. У випадках, коли людина, яку ви знаєте має: проблеми зі сном, почуття тривоги, депресії, панічні атаки, злість, провину, безпорадність, заціпеніння або замішання; проблеми з концентрацією уваги; переїдання; зловживання алкоголем або ліками, зверніться до сімейного лікаря, психолога або психіатра.

Психічне здоров’я — це стан благополуччя, у якому людина реалізує свої здібності, може протистояти звичайним життєвим стресам, продуктивно працювати й робити внесок у свою громаду. Психічне здоров’я є основою благополуччя людини й ефективного функціонування спільноти.

До вашої уваги п’ять головних порад, які допоможуть поліпшити ваше психічне здоров’я та самопочуття.

1. Спілкуйтеся з іншими людьми

Добрі відносини з оточенням важливі для вашого психічного здоров’я, адже вони допомагають розвинути почуття приналежності до групи, дають можливість поділитися позитивним досвідом з іншими та відчути емоційну підтримку. Спілкуйтеся з друзями, сім’єю, колегами, однодумцями. Обмінюйтеся думками, підтримуйте одне одного –– усе це допомагає відчувати себе в тонусі та зберігати життєві сили.

2. Будьте фізично активними

Регулярна фізична активність пов’язана з нижчим рівнем депресії і тривожності у всіх вікових групах, підвищенням самооцінки та гарним настроєм. Це не обов’язково має бути інтенсивне тренування –– можна просто прогулятися на свіжому повітрі в колі друзів чи сім’ї. Під час прогулянки знижується рівень гормону стресу (кортизолу), і внаслідок цього ми відчуваємо піднесення та отримуємо більше задоволення від життя. Прогулянку можна робити за півтори-дві години до сну, щоби покращити його якість та почуватися більш розслаблено.

3. Продовжуйте вчитися

Дослідження показують, що освоєння нових навичок поліпшує психічний стан завдяки підвищенню впевненості в собі через розвиток цілеспрямованості. Навіть якщо ви відчуваєте, що у вас недостатньо часу або немає потреби вивчати щось нове, є багато різних способів додати нові знання у своє життя. Наприклад, ви можете спробувати: готувати щось нове та корисне, удосконалити свої вміння (поліпшити навички презентації, фотографії, полагодити зламаний велосипед) або спробувати нові види діяльності (вести блог, займатися новим видом спорту, вчитися малювати).

4. Допомагайте іншим

Науковці виявили, що доброта й щедрість можуть допомогти поліпшити ваш психічний стан завдяки створенню позитивних емоцій та відчуття важливості. Невеликі добрі справи для інших людей або волонтерство сприяють підвищенню рівня нейромедіаторів, як-от серотонін, дофамін та ендорфін. Також, коли ми робимо добрі справи, у нас збільшуються самооцінка, рівень емпатії та співчуття, покращується настрій. Це знижує артеріальний тиск і рівень кортизолу.

5. Уважно ставтеся до своїх думок, емоцій та поведінки

Усвідомлення допомагає краще розуміти власні думки та емоції, тривогу чи переживання, поліпшити ставлення до життя й підхід до розв’язання проблем. Намагайтеся дослухатися до свого тіла, бажань та процесів свого внутрішнього світу, адже це підвищує здатність планувати діяльність, позитивно ставитися до себе і, як наслідок, — мати високий рівень емпатії та самоприйняття.

Психічне здоров'я впливає на наші емоції, поведінку, комунікацію, мислення, процес прийняття рішень та соціальне благополуччя, тобто має всебічні прояви в повсякденному житті.

❗️У звертанні, написанні, спілкуванні першим має бути слово *«людина»*. Наприклад:

✅ «людина з інвалідністю» (а не «інвалід»)

✅ «дитина з синдромом Дауна» (а не «даун»)

✅ «людина з аутизмом» (а не «аутист»)

✅ «дитина, що пересувається у кріслі колісному» (а не «колясочник»).

*Принцип «людина перед усім»* підкреслює, що *інвалідність не визначає людину*. Перед вами не діагноз, а людина з різноманіттям інтересів, вподобань, власним характером.

▶️«Людина з особливими потребами», «людина з обмеженими можливостями» ще досить часто зустрічаються у комунікаціях. Проте, розуміння інвалідності і відображення його у мові змінюється і прогресує, тому краще *відмовитися* від цих слів.

⛔️ Навіть якщо ви самі є людиною або матір'ю/батьком дитини з інвалідністю, *не використовуйте зменшувально-пестливі форми та алегорії*, на кшталт «аутятко», «сонячна дитина» — вони принижують гідність людини.

Аутизм. Рекомендації для вчителів

В даний час аутизм діагностують приблизно з 2-го року життя і, як правило, відразу ж вводиться інтенсивна терапія дітей. Тому, перш ніж діти потраплять в школу, вони проходять довгий і важкий шлях терапії. Завданням учителів є проведення освіти дитини на додаток до індивідуального терапевтичного процесу.

Коли дитина з аутизмом приходить в школу:

Необхідно знати історію терапії дитини, проводити інтерв’ю;
Дізнатися яка форма терапії проводиться;
Зв’язатися з терапевтом дитини.

Учні аутистичного спектру є дуже різноманітною групою, як з точки зору соціального функціонування, так і інтелектуального. Тому необхідний індивідуальний підхід, особливо на самому початку навчання!

Що значить індивідуальний підхід ?

Проведення детальної діагностики здібностей дитини, а також проникливе вивчення діагнозу, його специфічних потреб і можливостей;

Розробка відповідної системи навчання для конкретної дитини, тобто гнучка настройка методів роботи;

Навчання таких тем, яких дитина в даний момент часу найбільш потребує, навіть якщо вона відходить від основної навчальної програми. Слід пам’ятати, що недогляд якоїсь важливої для дитини стадії, може викликати великі труднощі в наздогінці в майбутньому. На практиці це виглядає так, що з одного предмета учень може не знати елементарного матеріалу, а з іншого демонструє чудові знання – повинні піти назустріч цій специфіці та налаштувати програму для цього конкретного учня.

Адаптація навчальних матеріалів до потреб та інтересів дитини – з погляду на різні дефіцити, порушення уваги і сприйняття – важливо розробити такі матеріали, які будуть сприяти навчанню дітей з аутизмом. Найчастіше вчитель повинен підготувати методичні матеріали у вигляді планів занять, планів дій, піктограми, і т. д. На початку здається, що це забирає багато часу але значно полегшує подальшу роботу і навчання.

Які вони, учні з аутизмом?

Серед учнів з аутизмом можуть бути, з одного боку, діти з важкими порушеннями в поведінці і значною або помірною розумовою відсталістю, з іншого боку-діти, з низьким рівнем порушень в поведінці, в інтелектуальній нормі або з неабияким інтелектом (це, наприклад, люди з синдромом Аспергера або так звані високофункціональні люди з аутизмом).

Функціонування цих дітей може бути дуже різне, але кожен з них буде мати наступні особливості:

явні недоліки і порушення в області взаємодії і соціальної поведінки,
затримки і недоліки в опануванні мови і здатності спілкуватися,
обмежена, повторювана поведінка та інтереси.

Крім того, розвиток дитини з аутизмом характеризується дисгармонією. Деякі функції можуть бути з затримкою по відношенню до віку дитини та бути з дефіцитом (наприклад, емоційний розвиток і соціальний), в інших ми можемо спостерігати виняткові здібності, наприклад, зорову пам’ять.

У людей з аутизмом можуть співіснувати інші розлади і захворювання, наприклад, епілепсія, гіперактивність, диспраксія або різного виду алергії .

З погляду на велику різницю в інтелектуальному, соціальному і комунікаційному функціонуванні освіта цієї групи людей є великим визванням в стосунках з іншими учнями з особливими освітніми потребами.

В даний час немає системи, що дозволяє забезпечити хорошу підтримку в галузі освіти учням з аутистичними порушеннями.

Ці учні реалізують навчання в школі по-різному:

у виховних командах
в особливих школах, класах для дітей з аутизмом,
в інтеграційних класах,
у громадських школах,
у формі індивідуального навчання.

У кожному з цих місць, унікальний, але важкий учень аутистичного спектру зустрічається з унікальним викладачем!

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

Люди з аутизмом хочуть вчитися!

Люди з аутизмом хочуть краще зрозуміти і пізнати світ, в якому вони живуть.

Безперервне навчання запобігає застою розвитку і регресії.

Безперервне навчання зменшує число складних варіантів поведінки.

Безперервне навчання підвищує мотивацію до дії.

Це допомагає реалізувати їх захоплення та інтереси.

Функціонування людей з аутизмом – на що звернути особливу увагу?

Соціальна та емоційна сфера

Це одна з ключових галузей, в яких розвиток дитини аутистичного спектру проходить неправильно. Дитина з аутизмом має порушену здібність направленої двосторонньої участі в соціальних взаємодіях.

Дослідження показали (L. Wing, J. Gould, 1979), що діти з аутизмом можуть проявляти різні моделі поведінки в контактах з іншими.

Одну групу складають діти, які найчастіше відступають, уникають взаємодії з дорослими і з однолітками. Можуть звертатися до інших, але, в основному, в ситуації, коли щось потрібно.

У другій групі дітей з аутизмом поведінка наближена до пасивності. Діти не заводять спонтанних контактів з іншими (за винятком випадків, які служать для задоволення їх потреб), але приймають їх з боку інших. Ви можете заохочувати їх до участі у спільній діяльності.

Третя група-це діти, які спонтанно вступають у контакт, але вони роблять це дивним чином, просто неадекватно ситуації. Вони мають труднощі в розумінні точки зору іншої людини. Можуть задавати постійно одні і ті ж питання, говорити тільки на тему, яка їх цікавить, вони не можуть підтримувати контакти і розмови в темі, запропонованій партнером.

Діти з кожної з цих груп потребують від вчителя трохи інший підхід до способу їх навчання (наприклад, налаштувати систему стимулювання) і включення в групу однолітків.

Діти аутистичного спектру (різною мірою) мають труднощі з читанням емоцій, розуміння причин емоцій, думок, намірів і намірів інших людей. Це пов’язано з порушеною здатністю інтуїтивного мислення, про власні і чужі думки (так звана Теорія Розуму). Розвиток соціальних навичок є одним з ключових цілей в терапії дитини з аутизмом. Тому ці діти повинні бути забезпечені ревалідаційними заняттями, спрямованими на поліпшення соціального функціонування ( робота над розв’язанням Теорії Розуму, вивченням норм і правил соціальної роботи, навчанням і розвитком навичок адекватної поведінки в різних ситуаціях). Дуже важливо, щоб ці навички дитина могла (при підтримці дорослого) застосовувати в ситуації за межами класної кімнати.

Спілкування

Рівень спілкування дітей з аутизмом дуже різноманітний. Слід звернути увагу на два аспекти:

спосіб, за допомогою якого дитина спілкується – робота з мовою, або альтернативними способами спілкування,

розуміння дитиною важливості спілкування – того, що вона служить обміну інформацією між людьми, створенні і підтримці відносин.

У значної частини дітей з аутизмом мова не розвинулася, або настільки неправильна, що серйозно ускладнює ефективну комунікацію. У високофункціональних дітей з аутизмом та синдромом Аспергера мова і користування мовою розвинені на тому ж рівні, як у правильно розвинених дітей. Однак слід пам’ятати про специфіку пізнавального функціонування, що може утруднити взаємне порозуміння (наприклад, буквальне розуміння мови, специфічно пов’язані значення слів). Навіть у тих дітей, які вільно володіють мовою виникають проблеми в спілкуванні. Це невміння або обмежена здатність до ведення діалогу, тенденція говорити тільки на тему цікавій дитина, нелогічне реагування на те, що говорить інша людина (на її вислови), утруднення в точному формулюванні своїх думок, або створення довгих висловлювань.

Пізнавальні функції

З огляду на те, що у дітей аутистичного спектру виникають різні труднощі, (наприклад, серйозні порушення в поведінці, проблеми зі зв’язком) важко діагностувати їх когнітивні навички за допомогою стандартних інструментів.

Аутизм не є рівнозначним з обмеженими розумовими можливостями, навіть якщо воно було виявлено в дитини.

У діагностиці здібностей дитини, а також у викладанні слід враховувати інший спосіб сприйняття й обробки інформації.

У дітей з аутизмом часто зустрічаються:

перевага візуального мислення над вербальним;
хороші спостережні зорові навички і зорова пам’ять;
труднощі в засвоєнні абстрактних понять в абстрактному мисленні;
труднощі в узагальненні знань і умінь;
створення специфічних змістових асоціацій;
буквальне розуміння мови;
труднощі в причинно-наслідковим мисленні;
прив’язаність до рутини, відсутність або мала гнучкість в мисленні;
переважання механічної пам’яті над змістовою ;
переважання уваги, мимовільної до довільної;
ослаблена допитливість, пізнавальна і внутрішня мотивація, вибірковість інтересів;
порушення в прийомі та інтеграції сенсорних стимулів

Що важливо в роботі з учнем аутистичного спектру?

Учню слід надати:

стабільність та передбачуваність планів дня в школі, плану конкретного уроку або заняття на рівні, зрозумілім для дитини;
допомогу в орієнтації у просторі школи: наприклад: маркування приміщень в зрозумілому для учня, складання плану школи;
попередження про зміни, наприклад, про заміну, скорочення уроків або відвідування,
визначення тривалості активності, наприклад, шляхом визначення кількості завдань, або через звуковий сигнал
підготовка додаткових завдань або іншого заходу в ситуації, коли учень з аутизмом закінчить роботу раніше, ніж його однокласники;
сенсорний комфорт;
ідеальне місце у класі (наприклад, подалі від вікна, в першому ряду, так щоб легше було йому зосередити увагу на вчителя);
виділення місця, в якому учень з аутизмом може розслабитися і відключитися, якщо буде переважати така необхідність;
візуальний канал передачі інформації;
плани у вигляді наочної інформації зрозумілої для конкретної дитини (див., наприклад: конкретні предмети, що позначають дані активності, через фотографії, малюнки, піктограми або етикетки з написами);
підготовка фотографій, схем, діаграм, таблиць, дослідів, які б якомога повніше ілюстровали і впорядкували б інформацію, що міститься в тексті автора підручника;
підтримка усних команд представленням їх у візуальний/зоровий, в залежності від рівня розуміння учня, наприклад, записуючи рядки на аркуші, показ піктограми, або фотографії;
контрольований спосіб говорити;
зверніть увагу на те, що команда направлена до всього класу була отримана учнем з аутизмом, і, якщо це необхідно, направляючи її також індивідуально для нього;
передача інформації – “не заливати потоком слів”, робіть перерви між фразами, щоб у дитини був час на обробку інформації;
після завдання, питання, команди, дати час дитині на реакцію;
уникаючи сарказму і натяків, пояснення метафор;
формування команд прямо, задавати конкретне питання;
питання без можливостей для вибору, наприклад, замість: “Що ти хочеш тепер робити?” – це: “ви Хочете зараз читати чи писати?”;
розгляд на гучність мови, особливо при дітях з підвищеною чутливістю слуху;
підтримка самостійної роботи;
подання завдання ясно для дитини, розбити його на більш дрібні етапи;
іноді зниження складності задачі або її вкорочення;
також можна надати дитині чи зробити разом з нею план виконання завдання,
чітко визначити, коли кінець завдання;
посилення мотивації у процесі навчання і самооцінки:
використання інтересів дитини і улюблених форм роботи в процесі навчання новим навичкам ( використовувати поняття “менше”- “більше”);
розробка системи заохочень, особливо при більш складних завданнях чи мало цікавих для дитини;
оцінки не завжди мотивують дитину з аутизмом;
створення ситуацій, в яких дитина буде мати поштовх до успіху, використання спеціальних здібностей дитини та її інтересів, для підвищення її статусу в класі;
дозвіл учню на застосування власних методів для рішення завдань (попросити його про їх демонстрацію, пояснення);
підтримка учня у встановленні і підтримці відносин з однолітками – учень з аутизмом може мати великі труднощі з початком розмови, підставою дружби, варто підтримати його в діях, якщо він висловлює бажання брати участь у житті класу.

Може бути важливим «попередження» усіх інших учнів, як вони можуть реагувати на поведінку свого аутистичного колеги.

Важливим є співпраця з батьками дитини. Обмін інформацією між батьком і вчителем є важливим елементом в процесі терапії та освіти дитини з аутизмом.

Важливим є також співпраця зі спеціалістами, які мають заняття з дитиною в школі і спеціалізованими організаціями, в яких проведена терапія:

узагальнення знань і вмінь вправ під час терапевтичних занять, наприклад, навички спілкування (звернення з проханням про допомогу, встановлення контакту з колегою), застосування знань соціальних правил і норм у в конкретних ситуаціях,
застосування на уроках і перервах альтернативних способів спілкування, які вчить дитина.

Як перевіряти знання учня з аутизмом?

Ось декілька порад:

зробіть тест адаптований для конкретної дитини;
візьміть до уваги роботу дитини, його орієнтири інтелектуальні здібності, його рівень та спосіб спілкування, його концентрації уваги;
пам’ятайте, що ви дійсно перевіряєте: чи вміння писати тест або знання;
використовуйте форму тесту, а не форму опису;
складіть тест з використанням матеріалів і візуального контенту, мультимедійного;
якщо потрібно задайте додаткові питання та/або питання допоміжні ;
підготуйте письмовий, а не усний тест;
візьміть на тест і оцінку людини з аутизмом більше часу;
не кричіть на дитину;
частину навичок, перевірте в іншій ситуації, якщо це доцільно ;
будьте люб’язними до дитини;
не відсторонюйтеся від дитини – це дозволить об’єктивно оцінити її здібності;
застосувуйте відповідну мотивацію і задоволення за виконання роботи

Аутизм. Рекомендації батькам дитини, що страждає на аутизм!

Аутизм – що це за хвороба?

Важко залишатися байдужим, спостерігаючи за тим, як дитина хвора на аутизм намагається адаптуватися в швидкоплинному сучасному світі. Хоча форми подібних розладів варіюють від легких до важких, багато людей хворі на цю недугу виявляють виняткові здібності до музики чи інших видів мистецтв. Варто їх трохи підтримати і адаптація їх у суспільстві стане цілком реальною.

Аутизм не є результатом поганого виховання. Аутизм – це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку мозку і характеризується відхиленнями у соціальній взаємодії та спілкуванні, а також стереотипністю у поведінці та інтересах. Всі вказані ознаки з’являються у віці до 3 років.

На відміну від усіх інших дітей з психофізичними порушеннями і без них, аутична дитина не йде назустріч іншій людині і не радіє, коли будь-хто, дитина чи дорослий, хоче, наприклад, гратися разом з нею.

Які найбільш типові симптоми аутизму?

1. Недостатній розвиток мови, відсутність мовлення. У дітей раннього віку, як правило, спостерігаються порушення зору, мови (їм важко говорити), вони надмірно сором’язливі, часто повторюють одні й ті ж слова по кілька разів поспіль. Дитина не розуміє мову інших людей, сама не прагне розмовляти, спілкуватися з іншими людьми, навіть матір’ю. У промові дитини, в основному, присутні ехолалії, дитина іноді повторює обривки елементів промови, які вона почула від інших людей або по телевізору. Дитина не розуміє складних мовних конструкцій. Дитина з аутизмом розуміє лише односкладові слова-команди: «Їж», «Сядь». Дитина не може абстрактно мислити, аналізувати і узагальнювати. Найчастіше дитина не розуміє займенників мій, твій, їх і т. д. Водночас в неї може досить інтенсивно розвиватися “автономна мова”, “мова для себе”.

2. Дитина не сприймає навколишній світ, не реагує на події навколо нього. Батькам часом зовсім неможливо привернути увагу дитини, вона не реагує на своє ім’я і на звуки голосів мами і тата. Більш того, з часом дитина починає активно уникати спілкування, ховається, іде. Дитина не фіксує погляд на обличчі батьків, немає контакту поглядів, не обертаються на мову.

Зорова увага дітей з аутизмом украй вибіркова і дуже короткочасна, дитина дивиться наче повз людей, не зауважує їх і відноситься до них як до неживих предметів. Водночас їй характерна підвищена вразливість, її реакції на те, що оточує часто непередбачувані та незрозумілі. Така дитина може не зауважувати відсутності близьких родичів, батьків і надмірно хворобливо і збуджено реагувати навіть на незначні переміщення і перестановки предметів в кімнаті.

3. Дитина з аутизмом не переносить емоційного контакту з батьками. Навіть у перші місяці життя дитина не тягне ручки, не притискається до матері, а, перебуваючи на руках у батьків, чинить опір фізичного контакту, напружує спину, намагається вирватися з обіймів батьків.

4. Дитина, що страждає аутизмом, ніколи не грає з іграшками, і навіть не виявляє до них інтересу. Гра дитини з аутизмом полягає в наборі простих рухів – вона смикає шматок одягу, крутить мотузку, смокче або нюхає частини іграшок. Ці ознаки аутизму також проявляються після досягнення дитиною віку 1 року.

5. Дитина не проявляє інтерес до інших дітей, не грає з однолітками. Аутист не проявляє інтерес до ігор дітей. На другому році життя помітно, що дитина – аутист не має навіть найпростіших ігрових навичок. Єдина гра, яку аутист може підтримувати, це прості механічні рухи “візьми – дай”. При аутизмі своєрідний характер має ігрова діяльність. Її характерною ознакою є те, що зазвичай дитина грає сама, переважно використовуючи не ігровий матеріал, а предмети домашнього вжитку. Вона може довго і одноманітно грати зі взуттям, шнурками, папером, вимикачами, дротами тощо. Сюжетно-ролеві ігри з однолітками у таких дітей не розвиваються. Спостерігаються своєрідні патологічні перевтілення в той чи інший образ у поєднанні з аутичним фантазуванням. При цьому дитина не зауважує оточуючих, не вступає з ними в мовний контакт.

6. Дитина, що страждає аутизмом, не може навчитися найпростішим навичкам самообслуговування. Такій дитині часом неможливо навчитися одягатися самому, самостійно ходити в туалет, умиватися, приймати їжу і користуватися столовими приборами.

7. Дитина з аутизмом потребує постійного контролю, вона не розуміє і не може оцінити небезпеки навколишнього світу. Малюк не може переходити вулицю, тому що не сприймає рухомі машини і може постраждати. Така дитина не розуміє небезпеку, що виходить від падіння з висоти, ігри з електроприладами, гострих предметів і т.д.

8. Незважаючи на байдужість до навколишнього світу, дитина з аутизмом може дуже часто проявляти спалахи гніву і агресії. В основному, ця агресія спрямована на самого себе. Дитина до крові кусає свої руки, б’ється головою об меблі та підлогу, б’є кулаками себе по тілу і обличчю. Іноді ця агресія виникає проти інших людей, і дитина при будь-якій спробі контакту дряпає, кусає або б’є батьків. На будь-яка заборону або спробу контактувати дитина – аутист може раптово проявити нестримну агресію. Дитина не вміє відчувати почуття жалю, на прохання чи благання батьків вона не реагує, байдужа до сліз.

9. У дитини з аутизмом часто присутній синдром нав’язливих рухів – вона розгойдується стоячи або сидячи, довгий час безцільно плескає в долоні, обертає і крутить різні предмети, довгий час дивиться на світ, вогонь, вентилятор. Дитина замість гри може вибудовувати різні предмети і іграшки в акуратні ряди. Дитина може довгий час беземоційно підстрибувати, присідати.

Що можна порадити батькам і близьким дітей, що страждають аутизмом?

Якщо для батьків помітними стають перераховані вище ознаки аутичного типу розвитку, то обов’язково потрібно звернутися до дитячого психіатра, щоб пересвідчитися, наскільки ці особливості розвитку дитини мають підставу. Діагноз «ранній дитячий аутизм» може бути поставлений тільки фахівцем – дитячим психоневрологом після ретельного обстеження малюка. Якщо цей діагноз дитині поставлений, то батькам потрібно визначитися з програмою подальшого навчання та розвитку малюка. Для цього важливо проконсультуватися у спеціального психолога чи корекційного педагога, які мають досвід роботи з такими дітьми, можуть надати розгорнуту характеристику стану психічного розвитку дитини, а також визначити форми і напрями корекційних занять для дитини.

Батькам потрібно набратися терпіння, твердо вірити в успіх і не втрачати надію. Сьогодні в багатьох містах відкриті спеціальні курси та школи для батьків, чиї діти страждають аутизмом.

Основою успішного подолання аутизму, є виконання в домашніх умовах та в умовах спеціальних центрів індивідуальної програми реабілітації хворої дитини. Природно, головне завдання тут лягає на плечі батьків. Тому першорядним кроком має стати ПРИЙНЯТТЯ того, що їх дитина страждає на аутизм. Адже вона не психічно хвора людина, у неї просто “інший спосіб бачення світу”, їй трохи важче висловити свої почуття. Ось тут і потрібно їй допомогти, підтримати, навчити.

При правильному, наполегливому підході до виконання лікувальної (реабілітаційної) програми діти, хворі на аутизм, показують відмінні результати і можуть значною мірою відновлюватися, адаптуватися до нормального життя. Нерідко вони володіють даром або талантом у якійсь області мистецтва або знання.

Гіперчуттєвість до звуків та дотиків, затримка мовленнєвого розвитку, неврівноваженість. Такі проблеми розвитку дітей з аутизмом постають перед батьками особливих дітей.

Інтелектуальний розвиток цих дітей досить різноманітний. Серед них можуть бути діти з нормальним, прискореним, різко затриманим і нерівномірним розумовим розвитком. Відзначається також як часткова або спільна обдарованість, так і розумова відсталість.

Перша вікова криза припадає на вік між двома і трьома роками, коли у дитина диференціює себе з-поміжінших людей і диференціює людей на своїх і чужих. У цей період дитина починає впізнавати себе в дзеркалі і говорити про себе в першій особі. Зростання самосвідомості і прагнення до самостійності зумовлюють частоту емоційно-поведінкових розладів на цьому етапі. Прагнучи до незалежності, дитина проявляє негативізм і упертість на зауваження і заборони дорослих.

Для попередження емоційних і поведінкових розладів дуже важливо, щоб дорослі ставилися до малюка дбайливо, з великим терпінням і пошаною. При цьому у жодному випадку не можна пригнічувати або залякувати дитину, необхідно одночасно стимулювати і організовувати її активність, формувати довільну регуляцію поведінки.

Особливо важливе значення у вихованні аутичної дитини має організація її цілеспрямованої поведінки шляхом чіткого розпорядку дня, формування стереотипної поведінки в певних ситуаціях.

Оскільки порушення аутичного спектра є наскрізними, то позитивний вплив на розвиток дитини має відбуватися комплексно. Йдеться про те, що у центр уваги мають потрапляти моторна, емоційна і пізнавальна сфери. Щодо моторної сфери варто отримати консультацію фахівців (а особливо важливо – ще й відпрацювати певні навички), як саме допомагати дитині у цьому напрямі. Вміти: активізувати прояви дитини, виконувати вправи на перерозподіл м’язової напруги, володіти різними способами зняття напруги, сприяти гармонізації тонічної регуляції в цілому, бо саме вона є підґрунтям повноцінного психічного розвитку.

Поради дорослим з близького та далекого оточення дитини

Застосовуйте планомірну співпрацю дитини з дорослим для того, щоб у неї перед очима завжди був еталонний варіант, з яким вона хоча б зрідка намагалася порівняти свій виріб та інші результати своєї діяльності, а також споглядати дії, рухи дорослого, чути його роздуми. Партнерство з дитиною в різних спільних з нею справах допомагатиме заспокоїти і дати їй відчуття захищеності.

– Дотримуйтеся з переважною більшістю аутичних дітей постійного їх страхування: будьте готові їх спіймати, підхопити, підкласти руку на небезпечне місце тощо, будьте готові запобігти виникненню ситуації, що провокує фізичну самоагресію дитини. Дієвим способом зводити до мінімуму небезпечні дії дитини є їх не підкріплення вами своїми бурхливими реакціями (не лякатися, не засмучуватися, не сердитися). Пам’ятайте, що деякі діти можуть провокувати такі реакції дорослого і при цьому відчувати задоволення і радість.

– Цілеспрямовано опікайте предметну діяльність та гру дитини. У цьому зв’язку забезпечіть виважене ставлення до добору іграшок та предметів, продумуйте цілі з позиції міри їхньої складності (мають відповідати віку, можливостям та інтересам дитини), прискіпливо ставтеся до організації і керівництва дитячою діяльністю.

– Використовуйте більшу прихильність дитини з аутизмом у ставленні до предметів, ніж до людей. На цій основі опосередковано налагоджуйте діалог з ними, наприклад, через музичні інструменти, танці, спортивні ігри. Водночас налагоджуйте слухо-вокальну, слухо-рухову та зорово-рухову координацію загальної і дрібної моторики, формуйте доступний для дитини рівень здатності синтезувати їх в одній діяльності (спонукайте дитину до пошуку зліва-справа, зверху-знизу мелодійної іграшки або дорослого, який їй наспівує чи щось говорить тощо).

– Усувайте з оточення дитини все те, що може налякати її: різкі звуки (ляскання дверима, гуркотіння посудом, сварку, голосну музику); різкі зорові враження (потужні, не захищені джерела світла, раптовий рух в полі зору дитини); різкі запахи, грубі звертання тощо.

– Пам’ятайте, що погляд дорослого, звуки його голосу, наближення і торкання можуть викликати в дитини лише оборонну реакцію у вигляді різних варіантів відсторонення й уникнення (відвертання і відведення очей, небажання слухати, торкатися, вступати в будь-який контакт).

– Підтримуйте елементи спілкування, спроби вступити в контакт, реакції на звертання дорослого. При цьому всіляко враховуйте особливості їхнього здійснення дитиною, оскільки, не зважаючи на те, що дитина «ходить повз людей», вона ніколи не наштовхується на них, може заплакати, коли на неї чи при ній кричать.

– Систематично використовуйте можливості арт-терапевтичних засобів як соціально прийнятного виходу агресивності та негативних емоцій дитини з аутизмом, безпечного способу зняття напруження, зменшення страхів, агресії і жорстокості. Спільна участь в малюванні, в музичних заняттях, в елементарних спортивних іграх сприятиме формуванню відносин емпатії та взаємної підтримки.

Поради батькам дитини

Основним орієнтиром розвитку дитини з аутизмом має бути різноманітне, емоційно насичене спілкування з нею батьків. Батьки мають розмовляти з нею більше, аніж зі здоровою дитиною.

– Постійно стимулюйте інтерес дитини до зовнішнього світу. Зацікавлене виконання вами режимних моментів і не байдуже, лагідне ставлення до дитини, позначення емоційних станів різними звукосполученнями сприятиме емоційному «зараженню» малюка. Це, своєю чергою, поступово викликатиме в неї потребу в контакті і започатковуватиме поступову зміну дитиною свого власного емоційного (часто агресивного) стану.

– Постійно привертайте увагу дитини до своїх дій. Купаючи, одягаючи, оглядаючи тощо дитину, не мовчіть і не ігноруйте дитину, а, навпаки, постійно лагідно стимулюйте її до наслідування. При цьому пам’ятайте, що дитина здатна наслідувати лише те, що в загальній формі вона вже сама може зробити. Добре, коли мама співає, при цьому це можуть бути не тільки пісні: зважаючи на те, що діти з аутизмом краще реагують на музику, аніж на мовлення, варто мовленнєві прояви робити музичними, проспівувати ім’я дитини, свої коментарі, свої прохання, розповіді, похвалу тощо. А розмовляти з такою дитиною – спокійним (бажано навіть тихим) голосом.

– Сприяйте більш легкому проходженню дитиною моменту фізичного відриву від себе з тим, щоб запобігти прояву важких форм «почуття краю», коли дитина стає абсолютно нестриманою, некерованою, неслухняною. Постійно формуйте в малюка «відчуття краю» з тим, щоб він поступово переставав лякатися нового в навколишньому середовищі.

– Враховуйте, що поруч з байдужістю, афективною блокадою (ізоляцією) стосовно вас, можлива також симбіотична форма контакту, коли дитина відмовляється хоча б на деякий час залишатися без вас при тому, що ніколи не буває з вами лагідною.

– На всіх етапах встановлення контакту підбирайте безпечну дистанцію для спілкування і ненав’язливо демонструйте власну готовність до контакту, кожного разу обов’язково починаючи з того психічного рівня, на якому знаходиться дитина.

– Під час тактильного контакту з дитиною говоріть їй про свої почуття, включаючи навіть прояви гніву на її опір. При цьому враховуйте, що аутична дитина здатна розуміти ваші почуття і мовлення. Однак емоційні особливості малюка є перепоною процесу сприймання материнської ласки. Важливо продовжувати усувати дитячий опір такими стимулами, які для неї є емоційно надчутливими, дискомфортними (довгий поцілунок, шепіт у вухо тощо). Разом з тим, застосовуйте певну трансформацію стосунків з дитиною, яку (ситуацію) умовно називають «відпусти», коли дитина намагається уникати тривалих емоційних контактів, обіймів, поцілунків. Проте, враховуючи природну автономію дитини з аутизмом, цю можливість треба використовувати обережно.

-Застосовуйте (як можливий) метод мобілізації дитини до гри без усіляких вимог і інструкцій лише з метою налагодження емоційно сприятливого, довірливого контакту, навіть не зважаючи на те, що дитина може не звертати на вас увагу.

– Постійно стимулюйте емоційні реакції дитини на тепло, прохолоду, вітер, барвисте листя на деревах, яскраве сонце, талий сніг, струмки води, спів пташок, зелену траву, квіти; на забруднені місця в природному довкіллі (засмічені, з неприємним запахом, брудною водою) та чисті й затишні галявини тощо. При цьому багаторазово навчайте і заохочуйте дитину використовувати відповідні жести і рухи тіла, вокалізації, недосконалі слова; схвалюйте таку її поведінку.

– Постійно пом’якшуйте недостатню або повну відсутність потреби в контактах, а також активне, часто з агресивним проявом прагнення самотності і відгородженості від зовнішнього світу. При цьому враховуйте, що діти почувають себе помітно краще, коли їх залишають наодинці. Проте приєднуйтеся до дій дитини, а потім тактовно наполягайте на спільних діях, наприклад, з предметом, яким грається дитина, з книжкою, яку «разом» читають, з матрійкою, яку почергово складають, з м’ячем, який по черзі прокочують по підлозі тощо.

-Навчайтеся зчитувати її елементарні спроби вступати з вами в контакт і посмішкою (лагідним голосом, ніжним поглядом, обіймами, багаторазовим повторенням її імені тощо) заохочуйте дитину до продовження цього контакту. Для формування спрямованого погляду дитини на обличчя дорослого можна «ловити» її погляд, притуливши власні долоні до її скронь, зробити ними ніби шори (долоні розвернуті внутрішнім боком паралельно одна до одної), щоб дитина не могла дивитися вбік, і нахилятися таким чином, щоб очі дитини зустрічалися з очима дорослого.

– Враховуйте важливість використання різноманітного й яскравого одягу і прикрас (окуляри, капелюхи, намисто тощо), що викликатиме на себе орієнтовні реакції дитини, стимулюючи її дослідницькі дії і привертаючи її увагу до вас.

– Формуйте уявлення про поняття: рідні, близькі, знайомі, чужі люди, правила поведінки з різними категоріями людей; за можливістю, вдома облаштуйте родинний куточок, в якому помістіть «дерево роду», фотографії та відео сімейних подій; створюйте умови для вправляння в налагодженні взаємин з людьми різного віку та статі;

– Знайомте з різними джерелами інформації (книги, журнали, телебачення, радіо, комп’ютер); показуйте їхню роль в житті людей. Сімейне читання може допомогти налагодити емоційний контакт з дитиною і прищепити їй навички соціальної поведінки. Окрім сімейного читання батьки можуть використовувати і метод спільного малювання, під час якого вони також активно описують словами все, що малюють, терпляче пояснюють дитині послідовність малювання, називають кожну деталь. Якщо дитина не хоче або не може малювати самостійно, дорослі діють її руками. При спільному малюванні батьки можуть самі намалювати , наприклад, автобус, але «забути» домалювати, наприклад, одне колесо. Вони просять дитину домалювати те, що потрібно. Подібна робота позитивно впливає на розвиток сприймання та уяви дитини, вчить її взаємодіяти з дорослими.

– Розвивайте відчуття приналежності різних предметів навколишнього середовища, здійснюючи це з урахуванням труднощів розуміння аутичною дитиною зверненого мовлення. Спочатку слід розвивати в малюка вміння обстежувати навколишнє середовище і орієнтуватися в його предметному світі. Цю роботу здійснюйте за допомогою багаторазових повторень і спираючись на коментуюче та звернене мовлення дорослого, перш за все, матері: «Подивись, це (відповідний жест) – годинник. Годинник каже: цок-цок. Де годинник?»; «Пташка (відповідний вказівний жест дорослого). Яка гарна пташка». «Де пташка? Покажи» тощо). Формуйте у дитини елементарний інтерес до іграшок та до інших, оточуючих її, предметів. Вживайте назви тих предметів, які їй добре відомі («Це – лялька. Лялька – твоя. Де твоя лялька? Покажи»).

– Діти, які страждають аутизмом, охоче грають в такі ігри, де не потрібно говорити. Потрібно вчити дитину грати в лото, складати головоломки, пазли, викладати мозаїку, аплікації. Так може бути досягнута спільна діяльність – перший крок на шляху до спілкування та взаємодії, налагоджений контакт з малюком.

– Формуйте в дитини вміння регулювати дії при виборі предмету для ігор, отримати його в руки, використати для досягнення простого результату. При цьому за допомогою простих завдань важливо вчити дитину результативним діям. Для цього малюку, наприклад, показуйте пірамідку в зібраному вигляді. Потім на його очах знімайте і знову надягайте всі кільця на стержень пірамідки. Свої дії супроводжуйте словами: «Була пірамідка, кільця зняли – не має пірамідки. Зараз знову зберемо пірамідку. Будем кільця на стержень надягати. Ось так!» Потім знову розбирайте і збирайте пірамідку. І тільки потім пропонуйте дитині самій здійснити необхідні дії. Цю роботу можна здійснити, використовуючи природні життєві ситуації. Наприклад, коли дитина просить пити, то, поставивши перед нею тарілку і чашку, запропонуйте: «Дивися, ось чашка, а ось тарілка. Куди Марійці налити водички? В тарілочку? В чашечку? Куди? Покажи».

– Закінчуйте формування в дитини вміння регулювати свої дії тоді, коли вона зможе затримувати або хоча б відстрочувати виконання свого бажання заради іншої мети. Наприклад, маля дуже хоче гратися з м’ячем в кімнаті. У даному разі важливо, щоб дорослий нагадав дитині про те, що в кімнаті можна розбити скло у вікні. Таке пояснення-попередження, зрозуміло, може сприяти тому, що дитина утримається від задуманої гри.

Слід пам’ятати про п’ять «не»:

Не говорити голосно.

Не робити різких рухів.

Не дивитись пильно в очі дитині.

Не звертатись прямо до дитини.

Не бути занадто активним і нав’язливим.

Отже, тісне спілкування, постійні розмови з дитиною, пояснення всього, що відбувається, розвиває емоційно-чуттєві якості маленької людини, і з часом він навчиться спілкуватися з близькими, висловлювати свої почуття і емоції за допомогою слів.

Виховання малюка, котрий страждає раннім дитячим аутизмом, має свої специфічні особливості, і займає багато часу і сил .Потрібно постійно займатися з дитиною, у жодному разі не пускаючи на самоплив, інакше розвиток психоемоційної сфери дитини зупиниться або відкотиться на початковий рівень.

Виховання малюка, котрий страждає раннім дитячим аутизмом, має стати способом життя сім’ї, в якій є місце добру, терпінню і великої любові до дитини.

Ризики впливу нової субкультури на психіку

дітей- інформаційний дайджест для батьків

Останнім часом в Україні виявлено активність нового молодіжного руху, який набирає популярності в містах України. Вказана течія складається здебільшого з молоді неформальної зовнішності: довге фарбоване волосся, вподобання до «аніме», відповідних групах у «TikTok» та інші атрибути, пов'язані із ними. Конкретна ідеологія відсутня, але полягає у тому, щоб дати відсіч тим, хто їх пригнічує.

Вказаний рух сягає корінням японського мільтфільму-аніме «Hunter x Hunter», де за сюжетом діє злочинна організація «Геней Редан», також звана «Павуком» або «Примарною трупою», її символом є павук із цифрою «4». Представники субкультури називають себе неформалами, та зазначають, що не асоціюють себе з приватною військовою компанією, а назвали так лише «жартома» та поступово від нього відмовляються.

«Редан» - це новий напрямок молодіжної субкультури, яка виступає за свободу вибору індивідуального стилю та засуджує насильство з боку «офніків» (представники субкультури, які обожнюють культ грубої сили і вважають за краще будь-які питання вирішувати бійкою), скінхедів, «неросійських» (особи не слов’янської зовнішності) та інших подібних груп.

Члени цього руху, для самоідентифікації, використовують символіку павука, носять довге волосся та одягаються у вільний одяг.

Основними центрами проведення зборів підлітків визначають людні місця, такі як: площі, торговельні центри, центральні частини міст тощо, де скупчуються групами. Перші прояви активності з’явилися в великих містах російської федерації та має досить резонансний характер. Учасники скоюють бійки прямо біля вказаних людних місць.

Провокування масових бійок серед молоді та підлітків – це спроба російських пропагандистів провести чергову інформаційно-психологічну операцію та використати дітей для дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні.

З 22.02.2023 вказаний рух почав активно поширюватися через телеграм канали на території країн СНД. В протистояння руху «РЕДАН» також створюються групи «антиРЕДАН», до якого входить так званий неформальний рух «ОФНИКИ» (підлітки 14 років), які не визнають представників «РЕДАН» та вступають з ними у фізичне протистояння. Обидва руху закликають до протистояння між вказаними течіями.

З 25 лютого цього року активність вказаних ініціатив фіксується у багатьох регіонах держави. У центральних частинах міста відбуваються скупчення молоді, яка також частково пересувається по містах невеликими групами, зокрема у торговельних центрах.

Крім того, з метою організації вказаних зібрань у месенджері «Телеграм» почали створюватися тематичні канали.

Іноді підліток не може самостійно реалізувати свої бажання. Він знаходить своє місце у молодіжному угрупуванні для свого самоствердження та своєї самореалізації. Задля цього підлітки об'єднуються у неформальні групи.

Деякі батьки навіть можуть не підозрювати, що її дитина належить до певної субкультури та може мати девіантну поведінку.

Що ж робити батькам, у цій ситуації:

- Спокійно, відкрито і прямо спілкуйтеся з дитиною. Надайте їй можливість говорити, коли вона буде до цього готова. Не підганяйте її.

- Якщо дитина розповідає куди вона ходить та як проводить свій час. Проявіть якомога повнішу обізнаність в обговорюваній темі; виявляйте терпіння, наполегливість, доброзичливість для уникнення емоційного дискомфорту, недовіри чи агресії з боку підлітка

- Опановуйте Інтернет-технології, майте власний акаунт і станьте другом своїй дитині в соціальних мережах;

- Щотижня аналізуйте вміст сторінок дитини, уважно читайте її публікації, вивчайте групи, до яких вона приєдналася;

- «Познайомтеся» з її віртуальними друзями, звертайте увагу на фото й відео, що викликають інтерес дитини, зокрема ті, що збережені, поширені або вподобані;

- Покажіть дитині, що вона вам небайдужа, що ви піклуєтеся про неї та запропонуйте спільно провести час.

- Зосередьтеся на тому, щоб показати дитині її переваги, знайдіть у неї сильні сторони, допоможіть їй побачити себе унікальною особистістю.

- Після встановлення контакту та виявлення підлітком довіри до вас, слід пояснити згубність і безперспективність деструктивної поведінки, підкріплюючи це фактами, які добре відомі підліткові; допомогти підлітку зрозуміти ступінь ризику від деструктивної поведінки і невідворотної відповідальності за скоєне (зокрема у випадку вчинення булінгу або іншого правопорушення).

ПАМ’ЯТАЙТЕ, що в зону ризику проявів деструктивної поведінки потрапляють підлітки, яким бракує батьківської уваги і підтримки, а також ті, чиє перебування в мережі Інтернет не контролюється. Поліція Київщини вкотре закликає батьків спілкуватися із дітьми, звертати увагу на їх коло спілкування, поведінку, способи проведення дозвілля.

у аніме-серіалу багато прихильників у цілому світі, не лише «на росії»

Отож, ПВК Редан» – нова субкультура, що надихнулася японською мангою Hunter×Hunter («Мисливець проти Мисливця». За нею відзнято аніме-серіал). Ця манга належить до кращих творів у своєму жанрі. У неї багато прихильників у цілому світі, не лише «на росії». Можливо, оце «приватна військова компанія» і є суто російським доповненням, але самих «Павуків» як субкультуру треба досліджувати глибше. Це по-перше.

По-друге, для всіх – і підлітків, і дорослих – засадничою цінністю є співпричетність. Нам важливо бути поміж людей і відчувати свою значимість у спільноті. У дорослих засобів для цього більше, у підлітків - менше.

По-третє, зараз час спільнот: реальних, віртуальних, когнітивних тощо. Хтось опиняється в ком’юніті, а хтось у субкультурі; хтось прагне конструктиву (творення), а хтось деструктиву (руйнування). В спільнотах важить не стільки «добро і зло», скільки «свої і чужі». Ми підтримуємо «своїх» і готові бути гнучкими щодо їхнього розуміння «добра і зла». (Так є, навіть якщо нам соромно визнавати це. Або не соромно).

По-четверте, у підлітковому віці належність до групи є важливішою, ніж належність до сім’ї. Підлітку навіть у мирні часи дуже складно утвердитися у світі дорослих (через невідповідність бажань і ресурсів: фізичних, психічних, матеріальних тощо). Що вже й казати про часи війни. Тому належність до субкультури – це спроба утвердитися через належність до умовного «таємного ордену», посвяченість у значиме, володіння «таємним знанням» і «особливими привілеями». Тільки сила дає тобі змогу бути вільним. Так, тут і сьогодні (в умовах війни) – це може бути й виявом ескапізму: від світу, в якому ти (підліток) не контролюєш нічого, особливо, якщо говорити про воюючу Україну - до світу вигаданого, але де ти володієш силою – своєю і групи.

Що з цим робити? Бути уважними до своїх підлітків. Особливо тепер.